Слов’янська війна – як це було

0
423

Публикуем (без редакционных правок) заметки жительницы Славянска Ольги Мазур о событиях в городе.

Слов’янська війна – як це було (Події очами пересічного слов’янця)

Postfaktum – як жити далі поруч зі зрадниками.

1. Напередодні (як зароджувалися настрої)

Листопад 2013. Майдан. Слов’янці у особах співпрацівників нашого керівництва висловлюються різко щодо цих подій маючи проросійські погляди. Сприймають тільки російські канали, як правдиві. Жалкують, що Путін не вводить танки і авіацію і не подавлює Майдан. Розказують про нібито райське життя у Росії.

18-20 лютого 2014 – чорні дні України. Розстріл Небесної сотні. Слов’янськ не переймається. Засуджує київську владу. У перше з’являється слово «хунта». Відкрито проводиться антиукраїнська агітація членами КПУ і ПР. Тоді ж за ініціативою міського голови Н. Штепи складаються «колективні» звернення до президента Росії Путіна з проханням ввести війська для захисту «свободного данбаса» от «киевской хунты». Листи передаються потягом на Москву (щоб дійсно дійшло). Листи пишуться двічі у лютому та у березні за підтримкою очільника Слов’янської міської організації КПУ Хмєлєвого. До речі, цікаво дізнатися хто підписував ці колективні папери, тим самим фактично беручи участь у спробі державного перевороту?

Березень 2014. По Слов’янську розповсюджують листівки, в яких закликають йти на «референдум про відділення від України» (дійство заплановане на 30 березня 2014). Подруга з виконкому питає: «Как тебе Донецкая народная республика?» Відповідаю: «Что за бред? Какая донецкая республіка?». Бо сприйняти це серйозно було неможливо. Якщо і ідея, то якась недолуга, тобто сирувата…

2. Мниме «захоплення»

12 квітня 2014. 8-30 ранку. Дзвонять друзі з однієї релігійної організації і попереджають: «Оля, нє ходи возле унивєрсама – там могут стрєлять» (напевно мають свої канали інформації, більш оперативні ніж державні).

9-00 ранку. Іду на центральну площу. Все майже без змін: субота, пустий виконком, людей на площі не мало, не багато… всі непривітні та похмурі, як завжди. Доходжу до міськвідділу міліції і тут страшне видовище – нагородили барикаду повісили великі російські прапори і чоловіки у чорному (їх було близько 20) вигукують «слава росії». Натовп зібрався чоловік 50. Деякі баби (напевно з КПУ) теж істерично щось кричали на кшталт «долой киевскую хунту» и «росия нам поможет». Тобто цей «пробний камінь» вдався – як кажуть мєнти «народ к разврату подготовлен». Подивилася на все це і одразу стало дуже важко на душі… Та може тільки мені?…

13 квітня 2014 Неділя. Півгодини на десяту. В небі над Слов’янськом з’явилися російські військові гелікоптери, які літали над багатоповерхівками дуже низько – майже на рівні останніх поверхів. Дивлячись на це, спало на згадку фільм Френсіса Копполи «Апокаліпсіс сьогодні» Не вистачало тільки музики Вагнера з цих гелікоптерів. Але і без музики дійство мало відповідний вплив: люди похилого віку були налякані бо пам’ятають війну.

3. «Самопровозглашенний»

13.04. по місцевому ТБ виступає Штепа і каже, що ті люди у чорному то не руські а «ето наши донєцкіє рєбята». Потім зненацька втекла у Артемівськ до міського голови Реви, порадилася та повернулася. Але у Слов’янську з’являється новий мер – так званий «самопровозглашенний» В’ячеслав Пономарьов. За чутками це місцевий підприємець-миловар, колишній афганець, мав якісь неприємності з законом через наркотики. Виконував доручення Хмельового у організаціях провокацій щодо «побиття мирних мітингів комуністів» нібито «українсько-налаштованими». Мав групу чоловіків, які дуже схожі на «тітушок».

Тепер він кожного дня звітує перед громадою «о продєланной работє».

До речі всі службовці виконкому, податкової інспекції, міліції, комунальних служб на місцях та «работают в штатном рєжимє».

Магазини, банки, хлібокомбінат працюють, сміття прибирають. Паралельно ведуться передвоєнні приготування – будуються барикади – місцеві активно та дружньо допомагають – тягнуть на барикади дрова, старі меблі, шини, пилять та валять дерева. Баби годують ополченців – старі несуть консервацію, молоді обслуговують поварихами та повіями.

Новим керівництвом міста наші круті підприємці були обкладені податком у декого забирали автівки «на нужди войни». І то були перші хто «із-за шкурного інтєрєса» стали «за україну».

4. Стрєлок

Десь наприкінці квітня на екранах місцевого ТБ з’явилася нова фігура – такий собі полковник Стрєлков. Він рапортує про те хто він, звідки та для чого. Виявляється уродженець Псковської обл., хоча по ТБ продовжують говорити «рускіх тут нєт». Помітно, що військовий. А коли за тиждень після Пасхи стала періодично виходити нова газета «Славянскій фронт» – сводкі від стрєлкова стали схожі на справжні рапорти.

5. Три хвилі «барикадистів»

Першими на барикадах з’явилися місцеві безробітні – чоловіки віком 18-50 років, які схожі на бомжів, алкоголіків чи наркоманів. Їм видавали зброю.

02.05. на барикадах і блок-постах з’являються військові, які говорять чисто по русски, дуже ввічливі з місцевими, не вживають навіть слабоалкогольних напоїв.

Останніми побачили чеченців – це самі серйозні, справжні бійці – середнього зросту, спортивної статури, форма дорожча, дуже зібрані, погляд недружній, неприємний.

Загалом місцеві відрізняли так: наші босяки ходять у кедах, а бойовики – у берцах.

6. Інформаційна обробка свідомості

У квітні разом зникають з ефіру всі українські канали, а замість них з’являються російські, які «правільно вєщают». Трохи пізніше радіоефір теж «підчистили». І почалося загальномісцеве «брожєніє умов». Росканали кожного дня огляд новин починають зі Словянська. Активно опрацьовується версія для гумуса – про небезпечних бендерівців-фашистів, правий сектор, «київську хунту». Нове цікаве слово «кліка».

Люди ходять злі та агресивні, на все українське кидаються немов на ту червону ганчірку. Тому не виключаю застосування НЛП-технологій. Останнє що дивилася по місцевому каналу – 2-х годинний виступ рос. генерала Пєтрова «про геополітику». Розуміючи, що моє уявлення події перевертається з ніг на голову, вирішила взагалі не дивитися.

З інформаційною війною, яку українські ЗМІ успішно програвали, все неоднозначно. Так, насамперед, була і є й натепер – напівправда в частині висвітлення чисельних втрат українських військовослужбовців, зокрема спецпідрозділів «Альфа».

7. Сепаратиський екстримизм

Залякування почалося з факту катувань та вбивства депутата з Горлівки Рибака. У річці Казенний Торець було знайдено понівечений труп з виколотими очима та розрізаним животом. Версія – за українську символіку – тобто вивішування українського прапору.
Потім ця дитина зі Стрия – хлопець 25 років, студент. Його катували електрострумом, потім понівечене тіло видали батькам за гроші. Після цього Пономарьов по місцевому ТБ каже: «Єслі кто услишит украінскую рєчь – тащітє ко мнє – я разбєрусь». Але нікого особливо це не обурило. Тут ніколи не любили українське.

Було і дещо щодо наведення громадського порядку, що місцевим сподобалося. (і досі згадують). Так на Пасху о 15-30 було оголошено про введення військового стану та (увага!) «сухого закона»! Напої продавали до 20 год. Після навіть пива не відпускали. Любителів «вжити» перевиховували побиттям у кращому випадку, у гіршому – розстріл. І раптом десь поділися п’яниці. Кодування Пономарьова подіяло. Трохи прижав циган-наркобаронів.

Щодо хабарів: з жінки пораненого ополченці лікар вимагав хабара, вона пожалілася «меру», той «послал рєбят» щоб пояснили «нехорошо брать взяткі в воєнноє время».
Боротьба з хабарниками була припинена, як тільки Пономарьов добрався до суддів та прокурорів. Нажаль жодна суддівська гнида не постраждала, тобто і під час війни корупція непереможна. Швиденько було зроблено «дєло об ізнасілованіі». Його прес-секретарка написала заяву яку треба і він був усунений від посади та заарештований. Друга версія – поцупив пенсійні гроші. Російський Стрєлков новим «мером» ставить колишнього СБУшника, начальника горсобесу Павленка, а той бере своїм заступником завзятого кавказця. Як вам такий «триумвірат»?

8. Войовничі «батюшки»

Всі слов’янські попи церков московського патріархату активно підтримували сепаратистів. У приміщеннях та госпбудівлях церков були склади зброї. Служителі церков були на барикадах у балаклавах зі зброєю. На майданчиках біля церков встановлювали мінометні та гранатометні установки. «Святі отці» благословляли бойовиків на вбивство та відспівували загиблих терористів.

Настоятель церкви А. Невського о. Николай лазив по барикадах з промовами та закликами. У травні з’явилися колоритні вояки з Русского Православного Союзу – рум’янощокі бородачі-велетні, які не пили, не курили, здоровкалися «Христос воскрєсє». Напевно приїхали с місією вбивати фашистів.

Взагалі у Слов’янську занадто багато різноманітних церков: православні Московського та Київського патріархатів, протестантського направлення – усілякі баптисти та свідки Ієгови. Тобто електорат – керуємий. І чийсь розрахунок справдився – свою чорну справу «віруючі люди» зробили – задел «за правоє дело» зачатий.

9. Наші вожаки

Пономарьов і К (у яку увійшли друзі Штепи – Самсонов, Малій, Тинянов та Воропаєв – зараз ці «ценниє кадри» залишилися при владі) зайнялися господарчою діяльністю, Стрєлков і воєнні будівництвом дзотів та укріплень (до речі, будували з розумом), Хмельовой та комуністичні бабусі – ідеологічним підбурюванням (ТБ, газети), слов’янське казацтво на чолі з Вінниченко (який й досі себе нормально почуває) ходять по формі – підтримують, слов’янська міліція з ополченцями патрулює місто. Настрої на підйомі – нагадує країну часів Махна – по вулицях їздять якісь «тачанки» та озброєні мотоциклісти з місцевого байкерського клубу під патронатом депутата від ПР Кисиля, який підтримує та спонсорує.

10. Прівєт із Австрії

Під час так званої слов’янської війни у місті з’являється такий собі ексклюзив від нашого депутата Олексія Азарова, який турбується – біг-борди з надписом «С дньом Побєди, дорогіє славянци!» та зображенням руйнувань часів великої вітчизняної війни 41 року та квіточки. Не забув свій округ депутат навіть у Австрії.

11. Референдум

17.05. У Слов’янську відбувся так званих референдум «про фєдєралізацію та створення ДНР». За тиждень заплановано другий «про приєднання до росії». Але з другим референдумом щось не склалося… Тому спочатку на виконкомі був російський прапор, а після 17 травня всі російські замінені на прапори ДНР.

Виборчі ділянки працювали з 7 ранку и майже з 7 люди йшли святково вдягнуті, на дільницях були черги. Не на одних виборах не бачила такої явки і судячи з розмов – багато людей було «за». Тобто у 90% я вірю. Під дулом автомата нікого не примушували – все було добровільно та без страху. Хоча страх був щодо пенсій – хто буде платити?

12. Зброя «з супермаркету»

У квітні – перші збиті українські гелікоптери та викладення у інтернеті ефектної відео зйомки. Виявляється що у «ополченців мається на озброєнні ПЗРК «Ігла».

У травні – працюють мінометні та гранатометні установки – б’ють по Карачуну та українських блок-постах. Обстріл ведеться ночами на околицях міста. З’являється пересувна невловима «Нона», яка веде вогонь з густонаселених житлових кварталів.
У червні – за словами ополченців вони вже мають на озброєнні 2 установки «Град». Тоді бачили ПЗРК «Шилку», яка пересувалася центром міста вдень.

До останнього «правільниє канали» та люди, які за ДНР розказують про те, що у ополченців зброї такого класу немає.

Те що бачила на власні очі – як під час другого перемир’я по місту опівдні шли рос. танки.
То були красені – новенькі, чистенькі, з надписом «на Львов». Останніми надійшли 2 гаубиці.

13. «Гибридна» та брудна

25 аеромобільна бригада в’їжджає до Слов’янська під російськими прапорами!!! Бо бачте бабусі у Краматорську кидалися під танки. Хлопці не їли 2 тижня. Місцеві та ополченці їх нагодували. Як можна воювати голодною армією? Техніка у складі 3 од. (танк, БТР, БМД) перейшло у розпорядження Стрєлкова.

Літак з краматорського аеродрому підняли у повітря з версією «штоб нє захватілі»??? І довго він мав літати?

08.06 – влаштування мешканцям «чорної Трійці». Сепаратисти ведуть вогонь по житлових кварталах. Прицільні удари по школах та лікарнях. При тому ще до того як місцеві оговтаються, канал «росія 24» вже передає новини про те «как украінская армія растрєліваєт мєстноє насєлєніє» – тобто кожен залп у комплекті з журналістом. Чому їх пускали?

По-друге, вогонь ведеться по інфраструктурі – водопостачання – удари наносяться по каналу Сіверський Донець-Донбас; енергопостачання – удари по високовольтних лініях електропередач; вузол зв’язку захоплений сепаратистами – міські телефони на більшу частину вимкнені, радіо переключене на російське.

10.06 – зникає світло, вода зникла раніше. Місцеві хто має колодязі, пускають жителів з багатоповерхівок за водою. І тут приємні напрацювання – люди неконтактні потягнулися до спілкування, здружилися: хто що мав хтів ділитися, то є дуже непритаманне для наших місцевих.

14. Дивна війна – дивна перемога

Дивакуватість цієї війни є у багато чому: під звуки снарядів працювали продовольчі магазини; банк росії регулярно видавав заробітну плату сепаратистам до того ж в доларах; об’єкти ахмєтова жоден не постраждав (що вказує на домовленості); бомбили заводи, які давно були пограбовані та попиляні на металобрухт (потім днр виставляв ультиматум українській владі про оновлення цих руїн, які були ще до війни); вже не кажучи про піар масмедіа, більш притаманний для шоу, ніж для війни.

Дивакуватість АТО: як тільки наші починали перемагати – одразу оголошувалися так звані «перемир’я», які не визнавали днр-ерівці. І фактично обстріл був у один бік – косили наших, а у них наказу не було, бо в Києві щось там міркували.

04.07. – екстрене зібрання керівників-сепаратистів – у Хмельового трусились руки.

22 год. вечора – всі бойовики (російські, чеченські та найманці з дон. та луг. обл. и дехто з місцевих) швидко збираються і від’їжджають. З 22 по 6 год. ранку – по вул. Свободи у напрямку виїзду на Донецьк йде колона важкої техніки (танки, бмд, т.і.), Камази, Урали з бойовиками, мікроавтобуси зі зброєю та боєприпасами. Колона пройшла на Донецьк безперешкодно, кажуть «бєз єдіного вистрєла».

05.07. Опівдні – у практично порожнє місто увійшла українська армія. Перемога чи домовленість?

15. Мародери

05.07. 8 год. ранку – у центрі повсюди лунає сигналізація, по дорогах розсипані крупи та борошно… виявляється зі складів сепаратистів (СБУ, лікарні, технікуми) мешканці тягнуть харчі. Але не тільки: був пограбований магазин «конфіскат» у якому взуття та галантерея. З лікарні тягнули офісні меблі. І це робили голодні?

Примітно, що до всіх місць де орудували мародери під’їжджала слов’янська міліція – подивилися та й поїхали нічого не вдіявши.

І все це на фоні прапорів днр, які судячи з усього нікому крім мене не заважали… Сумно.

16. Перемога?

Коли зайшли наші хлопці з армії, її ніхто крім нас з сестрою не зустрічав. Військові були здивовані кількістю зброї яку всю не вивезли, зокрема снайперські гвинтівки «Корд» у рос. ящиках, кількістю порожніх ящиків від снарядів, безладом та сміттям на вулицях, та масштабами мінування будівель, територій. (були заміновані дитсадки та житлові будинки)
Наші солдати достатньо швидко розбирали барикади, хоча їм ніхто з місцевих не допомагав. Розміновували. Та роздавали харчі місцевим, які все гребли у великій кількості та так само кляли українське.

Щодо «голодування» місцевих мешканців то чутки значно збільшені. Днрівці щось там надавали якусь крупу, сіль, консерви.

Складається враження що слов’янцям нема різниці що їсти та під яким прапором. Сумно.

17. Армія і нацгвардія – все неоднозначно

Перше, що вразило, то почуте з вуст офіцерів «майданутиє». І це ж говорить не сепаратист! Тобто вказує на відсутність у армії взаємоповаги та бажання співпрацювати з нацгвардією. Хоча вони різні, але в них, у кожної зі сторін, є свої якості. Гвардійці – такі собі козаки-характерники вільнодумні та сміливі відчайдухи. Армійці – більш професійні та досвідчені, більш організовані та дисципліновані. Спілкування з воєнними підтвердило сумнівність АТО. Тобто наявність якоїсь гри. Хлопці казали: йдемо за приказом АТО попадаємо у засідку, йдемо самі – бачимо п’яних ополченців.

Взагалі мовчу про неузгодженість дій артилерії та авіації, про амбіції генералів, які зовсім не цінують людей. Сумно.

Щодо наших втрат армійці підтвердили мої здогадки про те що загиблих не 151, а 1500. (прес-центр АТО не може цього казати, напевно «для поддержанія боєвого духа»)

18. Піар, або танці на солдатських кістках

З 07.07 у Слов’янську почався піар державних осіб. Першим приїхав Аваков, Тарута та Ляшко. На площі крутилися місцеві сепаратисти з усілякого страху. Потім 08.07. приїхав сам Президент України Порошенко и Гелетей. Організатори підстрахували: на задньому плані поставили машини з гум. поміччю. Біля Президента народу було людей 20-30 (зі Слов’янська, Краматорська та Дружківки), якщо не рахувати журналістів, яких було значно більше, та охорону.

У місті стоять біг-борди «слава героям славянска» з портретами терористів. На виїзді прапор днр, та пофарбовані у триколор «олівці».

Потім у серпні зібралося наша рада, до складу якої входять: 41з ПР, 12 з КП, 5-вітренковці і 1-батьківщина, 1-фронт змін. Затвердили в.о. мера Самсонова – очільника слов’янської організації ПР, помічника Штепи, земляка Стрєлкова, підручного Пономарьова, якого з помпою «знімали» Ляшко та Аваков. Заступниками та керівниками відділів залишилися друзі Штепи. Слухаючі голосні промови наших депутатів та виконкомівських щурів дивуєшся людському цинізму. Сумно.

Мєнти у Слов’янську ті ж самі місцеві, які співпрацювали та здавали зброю ДНР. Дуже важко втриматися, рука мимоволі тягнеться до АК.

19. Причини – так все ж таки чому саме Слов’янськ?

Залишимо у спокої «славянскоє» названіє. Перейдемо до фактів. По-перше, Штепа має зв’язки на самому верху – Сергій Клюєв та Литвин (можливо той хто пропускає). Що пов’язує – питання. Депутат Олексій Азаров з’явився недарма і недарма став дарувати лавочки та тролейбуси. Він же бізнесмен, а не меценат. Версія – сланцевий газ. Почнемо з того що це був проект Азарова-старшого та Януковичів. Наприкінці травня нав’язується думка що головною причиною війни є саме видобуток сланцевого газу на території Слов’янська та Слов’янського району. Бо із боку Америки підприємство, яке займається видобутком газу, очолює син Прем‘єр міністра США. Переконливо? Авжеж. Тут вже можна підв’язати геополітику. Але версію про зацікавленість цим енергоресурсом не виключаю.
Вважаю що причин декілька, декілька розрахунків, декілька інтересів і навіть забав.

Причина №1 – київський Майдан виявив патріотів, які спроможні контролювати владу і це владі як кістка в горлі. Десь треба подіти? А не найкращий варіант – знищення під патріотичними гаслами?

Причина №2 – Комусь треба виростити спроможну армію. Переформатування того що є. Але незрозуміле питання – чому знищувалися саме бойові польові командири?

Причина №3 – Історично склалося – місцеве населення багатобарвне: і етнічні росіяни, і греки, і азербайджанці, і вірмени, і турки месхетинці… але дивують саме етнічні українці, які не мають патріотичних почуттів, не люблять, клянуть українське – люди без батьківщини. Сумно.

20. І під жовто-блакитним майже нічого не змінилося

Натепер по українському ТБ радісно розповідають про нібито «зміни настроїв» мешканців Слов’янська. Фарбують «лавочки азарова», вивісили на кожному сараї українські прапори, так само як вивішували триколори. Але різниця є. Тоді було народне свято, а зараз більшість мовчазні та з ненавистю дивлять на наших військових. У народі вислови на кшталт «ополчєнци освободілі» та «украинская армія захватіла».
Нещодавно, коли був автопробіг до Дня українського прапора, їхала колона автівок з прапорами, українське ТБ не освітило скільки місцевих показувало їм середній палець?
У місті достатньо швидко оновили інфраструктуру, налагодили виплату пенсій та соцдопомоги, відремонтували зруйноване та прибрали сміття. При тому що 80% руйнувань – результат діяльності сепаратистів. «Наши донєцкіє рєбята» погралися, а Україні треба відбудовувати за державні кошти? Ще про місцевих: кажуть «пусть глупиє хохли все нам сдєлают, а ми прийдем на готовоє». Подібні балачки «про хохлів» чула і раніш. Невже «никогда ми не станем братьями ни по родине, ни по матери?», і це не Україна та Росія, а західна та східна Україна… Сумно.

21. Післямова – як жити зі зрадниками?

На другий день після нашої перемоги зустрічаю на площі активного днрерівця, який був у їхньому начальстві – розподіляв гуманітарну допомогу, частково реалізовуючи її через магазини (мєнти свої, ніхто не має претензій). Цей днрерівець казав «нєт такого прєзідєнта порошенко» і «нєт такого государства Україна» а його помічники-охоронці топтали український прапор. Він казав – «русскіє танкі уже пришлі – ми побєдім». А тепер я його бачу активно співпрацюючим с українською владою, як і решту «нєзамєнімих» цінних кадрів з міськвиконкому, які брали участь у організації та втіленні спроби державного перевороту – і оці всі сепаратисті на місцях та при владі. Що може змінитися у місті?
Я пам’ятаю тих місцевих пересічних громадян та дуже набожних, що вийшли з церкви, які аплодували та кричали «ура», коли збили український літак. А хлопці могли катапультувалися, але тягнули літак, щоб він не впав на цих сепаратистів, які раділи їхній загибелі. Сумно.

Коли бачу таксистів, які допомагали сепаратистам – виїжджали за місто дивитися позиції, а потім українські пости накривали мінометним вогнем.

Реакція слов’янців на нещодавній обстріл колони нацгвардії цілком логічний – народ пожвавішав – напевно ще не награлися у війну. Сумно.

Коли бачу людей, які не люблять своєї мови, не знають своїх традицій… де корінь цього? Думаю ще у 1991 році. За днр вийшли ті, що не підтримали Україну ще тоді. І ви мені кажете що за 2 місяці всі перевиховалися?

Для мешканців Слов’янська таке собі щеплення української свідомості ціною крові наших хлопців Західної України – кращих – цвіту нації. Занадто висока ціна!

Висновки: У Слов’янську ситуацію можна було змінити і тільки радикальними рішучими діями:

– повне перезавантаження влади: усунення членів партії регіонів та комуністичної партії від займаних владних посад (про кримінальну відповідальність за сепаратизм та спробу державного перевороту не йдеться – то справа честі наших правоохоронних органів);

– введення військового стану та прямого президентського правління;

– люстрація Слов’янської міліції, прокуратури, СБУ (тих, що були керівниками і співпрацювали з ДНР усунути від посад);

– перегляд та переформатування слов’янських ЗМІ (газети, ТБ) – тих, хто займався пропагандою ДНР – заборона займатися журналістською діяльністю.

Знає кожен шахіст, що вести гру не на своєму полі та ще й фігурами, що поставили не ви, дуже важко. Може хтось переоцінює свої можливості?… Колись одна розумна людина мене вчила правилам життя, які мені допомогли у перемозі у судах, але я думаю що для військових дій це теж доречно: ворога неможна недооцінювати; ніколи не відстрілюйся до останнього патрону; оборонна тактика завідомо слабка – тільки дії на попередження; рішення повинно бути нестандартним.

P.S. У останні дні окупації Слов’янська пролунала дивна фраза: «Славянском война началась – Славянском и закончится». Час покаже… Пересічним громадянам майже нічого не відомо про домовленості «про хід війни».

Ольга Мазур

uatoday_fb_banner2

_____

ТАКОЖ ЦІКАВО:

Талановита Україна

Творчих людей будь-якого віку і рівня майстерності запрошує на всеукраїнські та міжнародні конкурси Національна творча екосистема Алея Зірок України. Маєте талант? Алея Зірок має місце для вас!

Алея Зірок України - просувай свій бренд