Чи то дорогою ціною української крові, що ллється зараз, але сьогодні відбуваються позитивні процеси у державі – недоторканих суддів, які вже не чують землі під своїми ногами, нарешті почали притягувати до відповідальності.
Бо слова “Іменем України” лунали в залах українського суду, і з огляду на те, що за статистикою понад 50% судових рішень було винесено неправомірно, це звучить як наруга над людьми – громадянами України, тобто наруга над Україною.
Чому юристи, які стають суддями у нашій країні, сприймають своє призначення як меч для страти, а не як ваги правосуддя? Взагалі немає такого поняття як презумпція невинуватості. Людині, яка потрапила під маховик богів-суддів, треба доводити, що вона невинна, а не навпаки, як в усьому цивілізованому світові – суд доказує провину підсудного.
Розглянемо зразок судового процесу на прикладі Слов’янського міськрайонного суду. Перш за все манера ведення судового засідання сама по собі шокуюча. Судді можуть звертатися на підвищених тонах до учасників процесу, не надавати слово одній зі сторін, принижувати людей.
Судочинство у Слов’янську ведеться дивним чином. Каральна манера ведення судового засідання введена суддею Сибільовим: суддя волаючи та нервуючи доводить підсудному, що він страшенний злочинець (ймовірно пан Сибільов був великим знавцем людської психології). Але щодо його хамства ніхто зауважень не мав, навіть голова суду, оскільки завдяки йому усі судді Слов’янського суду-профі заочно отримували вищу юридичну освіту у Харківській юридичній академії ім. Ярослава Мудрого (у Васі там був родич). Але самосуд судді Сибільова та людські сльози мали наслідки – його син, отримавши прокурорську посаду, розбився п’яним на джипі. Дружину – колишню його секретарку, яка також стала суддею, затримали на хабарі, та і сам він вже помер. І не від кого не чула слів співчуття на адресу цієї родини юристів за званням. Хіба що від його колег-хижаків-суддів, які мають людей за сміття. А люди сказали – Слава богу, є Божий суд! І як сказав класик – “он неподкупен звону злата”.
Ще є у слов’янському суді така колоритна особа – суддя Профатіло. Це колишній працівник міліції, за освітою інженер з холодильних установок. Свого часу працював у Відділі боротьби з розкрадання соціалістичної власності. Ймовірно там він і збагнув свій поклик на посаду судді. Його талант судді-ката особливо яскраво проявився під час розгляду однієї із справ у цивільному впровадженні, де відповідачем була літня жінка (фірма Ахметова – “Донобленерго” звинувачувала її у розкраданні електроенергії у особливо великих розмірах на суму близько 10 тис. грн.). Увесь час розгляду справи суддя кричав та постійно командував “Встать!” 75-тирічній жінці, яка має слабке серце та зовсім сліпа. Виходячи із засідання жінка мовила: “Що це було? Це ж не суд, а судилище. Тепер уявляю собі скільки такий суддя вже засудив”. Цікаво, що в кулуарах мiськсуду ходять чутки про те, що Профатiло має довідку про психічні розлади, тому у разі “хіпішу” швиденько лягає на лікування. Ймовірно такій пiдстраховцi навчили у міліції. Але одразу постає питання – як людина з таким діагнозом може працювати суддею? Взагалі всі ці істерики Профатiло хотілося б зафіксувати та показати хоча б по місцевому ТБ, але телебачення має право присутності тільки за рішенням цього ж самого судді, який здійснює свій самосуд.
Про неетичну поведінку судді та за захистом своїх прав жінка звернулася до Уповноваженого з прав людини Верховної ради України. Реакція судді Профатіло була миттєвою – на наступному засіданні він, беручи лист обудсмена, каже “Вот нє знаю что с етім дєлать? В рамочку ілі в куда?”. Чому таке зневажливе ставлення до паперів Уповноваженого з прав людини? А тому що існує негласне правило – як вирішить суд першої інстанції, так і буде. Вищі інстанції справу не розглядають, за винятком того, якщо “доплатітє”. Що стосується оплати – то тут вся справедливість нашого суду. У Слов’янському суді кожен суддя має свій прейскурант. Так, наприклад, ця справа у Профатіло коштувала 12 тис. євро. Розцінки великі, тому що апеляції та касації фактично не розглядаються. Невже корупція у загальнодержавному масштабі? На такі сумні думки наштовхує той факт, що скарги до Вищої кваліфікаційної комісії фактично не розглядаються. Чи вони вважають, що навіть написати відписку є вище “їхньої величності”? Такого висновку дійшли, бо на лист до ВКК з інформацією щодо не тільки неетичної поведінки, але й низки процесуальних порушень судового процесу суддею Профатiло, на жаль, так і не було отримано відповіді у зазначений законом України термін, згідно Закону України “Про звернення громадян”.
Особливо неосяжних розмірів набула манія величності суддів після надання їм довічного статуту. Так, якщо при Кучмі сертифікат судді коштував $25 тис., то при Ющенку він став коштувати $ 45 тис.. Ймовірно при уряді Януковича розцінки піднялися.
Один суддя Дружківського суду у приватній бесіді з керівником однієї зі структур виконкому сказав: “Знаєшь сколько я заплатіл за то чтоби бить суддьей? И ти хочешь, чтоби я суділ по закону? Я же должен “откатіть” своі дєньгі”. А якщо припустити можливість отримання хабара саме у тій ВКК, то як же будуть ними ж розглядатися скарги на суддів, коли то є їхній прибутковий бізнес? Та і стаття про порушення присяги написана “з розумом”, тобто розпливчасто, що є добрим підґрунтям для корупції. Чи не так?
Неетична поведінка у суддів стала нормою. Є суддя Слов’янського міськрайонного суду Хаустова, яка при розгляді цивільної справи із земельного питання може заявити позивачеві – “Сколько надо вам зємлі? 2 метра!”. Жінка була шокована, та не одразу зрозуміла, що суддя має на увазі могилу.
Кожен мер міста має свого “кишенькового” суддю. Так, наприклад, у Штепи у суді подругою є суддя Дубановська – ефектна блондинка, вихованка та колишня секретарка того ж Профатіло, яка судить цілком у його манері. Взагалі дивує талановитість секретарок слов’янських суддів – майже всі згодом стають суддями. Що цікаво, у Слов’янському суді всі судді зробили євроремонт своїх апартаментів – це кабінети суддів, помічників, секретарок, кімнат відпочинку. Так у Дубановської кабінетом є такий собі рожевий будуар у стилі “мадам де помпадур”.
“Іменем України!” – оголошують повії-коханки, які мстяться світові за своє колись принизливе положення заради до того, щоб зараз дістатися до суддівства.
“Іменем України!” – звучить з вуст ката-мєнта, який вже уявив себе богом на землі, демонструючи людям їхнє безправ’я і те, що тут саме він вирішує їхню долю.
“Іменем України!” – лунає з вуст тих, хто паплюжить Україну і використовує ці два слова та свої позамежні права з метою збагатитися, а суддя Профатіло примудряється ще й глузувати з української мови.
“Іменем України!” – цинічно звучало у суді… та падав важкий засов несправедливості. Достатньо було подивитися на людей, яких засуджували. Їх виводили з залу суду, понівечених морально, зломлених, у очах яких був біль та безнадія. І ставало боляче за людей, за Україну…
“Іменем України!” – все луна та луна із зал суду і чути дзвін монет, які ллються золотим дощем у кишені суддів – руйнівників людських доль. Виходить, Іменем України паплюжать Україну?
У Слов’янському мiськрайонному судi 17 суддів, і кожен вже вартий кулі. За людські сльози, за людський біль, за використання ім’я України у своїх корисних цілях. Наш суд – це госпрозрахункова організація, про яку кажуть – суд це задоволення для багатих.
Зранку у Слов’янському суді робота кипить – перший сніданок, другий сніданок, а далі хто в карти грає, як суддя Профатіло, а хто просто телевізор дивиться чи обговорює плітки. Потім обід та післяобідній сон. Слухання справ може бути одна на день чи жодної. А ще нудне очікування на адвокатів, які виконують функцію кур’єра з передачі грошей. Важка робота.
Незрозуміло, чому будь яка нова влада перш за все підвищує заробітну плату саме суддям? Авжеж, це “найбідніший” у нашому суспільстві прошарок – подивиться на багатоповерхові будинки суддів у Слов’янську. У місті цей район люди називають “квартал бідноти”, бо будинки на 6 соток просто не втискаються. Подивиться на норкові шуби та діаманти на усіх п’ятьох пальцях не тільки суддів, а й їхніх секретарок. Подивиться на те, на чому їздять судді та їхні секретарки, та у яких ресторанах щодня обідають. А діти суддів чомусь також стають виключно прокурорами чи суддями. Дивує така спадкова талановитість та тяга саме до юриспруденції. У судді Профатіло два сини – один суддя Донецького Апелляційного суду, другий – помічник Слов’янського прокурора. Випадково довелося бачити відео, як син Профатіло розважався з такими ж мажорами – відкривали пиво швейцарськими годинниками. Що і сказати – світ багатих… це далеко від людей. Тих, яких вони засуджують, демонструючи свої показники “а-ля боротьба зі злочинністю”.
Не знаю, чи є рай та пекло на небі, а на землі це точно є. Рай для наших суддів, що живуть у розкоші, відпочивають на світових курортах. І сумління їх не гризе – “кровавиє мальчікі” уві сні не з’являються. Ну а пекло належить тим, кого вони засуджують.
Можна тільки мріяти про те, коли ж нашим суддям настане судний день. I росте велике бажання – суддів, що засуджували безвинних, просто віддати на розсуд тим, кого вони засудили – нехай компенсують скривдженим роки втраченого життя, здоров’я та знеславлення. Нехай хоч платять довічно, грошей нацарювали добряче.
Щодо здійснення суду суддями-сепаратистами над такими ж сепаратистами, то нещодавно повідомили, що у в рамках протидиверсійних заходів у Слов’янську була затримана особа, яка брала участь у захопленні будівлі СБУ та здійснювала допит українських військових. І яке ж було здивування, коли затриманий надав довідку про те, що за сепаратизм отримав покарання у вигляді “год условно”. І насправді, який же ж гуманний суд в Україні, що не карає за спробу державного перевороту.
Панове судді! Ви не залишаєте вибору. Тож бережіть себе – ходіть подалі від електричок та не лазьте на 17-тому поверсі, бо всі ми ходимо під Богом. А з огляду на те, що хвиля народного гніву все більше зростає саме до касти суддів, то в інтересах самих суддів проводити щось на кшталт люстрації, щоб зберегти свої життя, бо народна люстрація може відбутися за допомогою АК.
Але все ж таки ми не такі, як ці звірі-суддi, тому дуже бажаю, щоб їх судили саме у демократичний спосіб. І нехай нарешті пролунають слова “Іменем України” саме на захист України від оцих катів у мантіях.
Невже в Україні настане верховенство права? Вірю, настане! У новій Україні, де кожна людина буде жити як людина. Де будуть усі рівні перед законом. Де не буде зажерливих суддів, які зараз, вдягаючи українську символіку, ненавидять усе українське.
Не хочу, аби слова “Іменем Україні” ставали ганчіркою та інструментом самосуду заради збагачення пройдисвітів та негідників усіх рівнів та кольорів…
Дивлячись на те, як бореться Павличенко, як борються громадські правозахисні організації, маю надію, що судову систему можемо змінити на краще. Людям просто треба гуртуватися і не боятися темряви злочинних мантій. Світ правди переможе темряву.
Україно моя, знову маємо боротися?
Так! Борiмося та поборемо! Слава Українi!
P.S. “Тризубовцу” Виталию Применко дали 6,5 лет за “услугу, оказанную…
ТАКОЖ ЦІКАВО:
Талановита Україна
Творчих людей будь-якого віку і рівня майстерності запрошує на всеукраїнські та міжнародні конкурси Національна творча екосистема Алея Зірок України. Маєте талант? Алея Зірок має місце для вас!
